Раннє втручання
Раннє втручання - це суспільні програми, які забезпечують надання допомоги немовлятам і дітям віком від народження до 3-х років, у яких виявлена неповносправність або, які мають ризик затримки розвитку внаслідок дії біологічних чинників або факторів зовнішнього середовища.
Необхідність раннього втручання обумовлена пластичністю та здатністю до адаптації мозку в перші роки життя дитини. Успішність реабілітаційного процесу у дітей з проблемами розвитку залежить від наявності досконалої системи ранньої діагностики та правильної організації лікувального процесу.
На жаль, у нашій країні традиційні діагностичні підходи були зорієнтовані на виявлення вже сформованої патології, у той час, як необхідно орієнтуватися на еволюційний розвиток усіх функціональних систем від самого народження дитини.
Раннє втручання повинно бути комплексним, неперервним, систематичним, послідовним процесом і охоплювати всі порушені функціональні сфери розвитку дитини. Суттєвим недоліком традиційної медичної моделі є те, що вона концентрує увагу на окремій патології та на однодисциплінному підході, що не дає змоги зробити всебічну оцінку потреб дитини. Багатогранна за природою її сутність вимагає створення нового механізму прийняття рішень при вищому рівні взаємодії між фахівцями щодо обстеження та планування реабілітаційного процесу. Це можливо тільки за умови добре скоординованої роботи на різних етапах допомоги дитині. Пологовий будинок, поліклініка, стаціонар, реабілітаційні центри обов'язково повинні дотримуватись спадковості етапного лікування, навчання та соціальної адаптації неповносправної дитини.
Метою програми раннього втручання є виявлення на ранніх етапах порушень розвитку дитини та створення умов, що сприяли б максимальній реалізації її можливостей у ці найважливіші перші місяці та роки життя, допомогли би хворій дитині досягнути максимально можливого для неї рівня розвитку.
Для участі у програмі раннього втручання слід передбачити дітей трьох категорій:
- Категорія із встановленим ризиком охоплює немовлят або дітей, діагноз яких вірогідно пов'язаний із затримкою розвитку (синдром Дауна, гідроцефалія, ДЦП (дитячий церебральний параліч), порушення слуху, зору, інші вроджені аномалії);
- Категорія із біологічним ризиком охоплює немовлят та дітей із відповідним пренатальним і неонатальним анамнезом або із такими подіями раннього постнатального онтогенезу, які могли мати негативний вплив на незрілу нервову систему (недоношеність, синдроми неврологічного ураження, порушення поведінки: крик, розлади сну, проблеми з годуванням тощо);
- Ризик, пов'язаний із середовищем, визначається обмеженням його раннього стимулюючого впливу на розвиток дитини (сім'ї з батьками-підлітками, психічні та фізичні хвороби батьків, наркоманія батьків).
Над реалізацією програми працює команда спеціалістів, до складу якої входять лікар, фахівець фізичної реабілітації, психолог, логопед, спеціальний педагог та інші спеціалісти, залучення яких відбувається відповідно до виявлених потреб дитини. Вони систематично надають консультації батькам, безпосередньо займаються з немовлятами та дітьми раннього віку. Реабілітаційні заняття з дітьми проводяться в спеціально обладнаному кабінеті. Щоб допомогти батькам адаптувати домашнє середовище до потреб дитини та опанувати практичні навички в роботі з дитиною, фахівець надає консультації вдома.
 Участь батьків та домашнє оточення розглядаються як вирішальні фактори використання повного потенціалу дитини. Батьки є активними учасниками безперервного процесу оцінки планування та впровадження відповідної програми.
Скерування до участі у відповідній програмі може ініціюватись батьками або медичними працівниками. Відповідне скерування слід передбачити у процесі планування виписки з лікарень кожного немовляти групи високого ризику.
Фахівці програми раннього втручання перш за все проводять оцінку функціонального розвитку дитини, яка базується на найсучасніших методах ранньої діагностики.
Створення індивідуальної реабілітаційної програми та її реалізація відбувається шляхом спільних зусиль фахівців та батьків дитини. Реабілітація рухової сфери немовлят та дітей раннього віку в основному проводиться із застосуванням методики Бобатів.
Методика вимагає володіння знаннями нормального розвитку дитини з точки зору набування та удосконалення постуральних реакцій, як статично так і під час руху. Це допомагає визначити причину зупинки розвитку дитини, що їй перешкоджає і яку роль у цьому відіграє патологічна рефлекторна діяльність.
Таким чином, програма реабілітації зводиться до пригнічування аномальної рефлекторної діяльності, яка перешкоджає розвитку моторики дитини та підтримки нормальної рефлекторної активності, дотримуючись хронологічного віку з метою розвитку її функціональної активності.
Даний метод лікування - раннє втручання - може найкращим чином допомогти дитині повністю розвинути свої потенційні можливості. Якщо таке лікування розпочати перш, ніж вкореняться аномальні моделі, воно може допомогти дитині систематизувати свої потенційні можливості якомога краще. Необхідно також знати, що частота та форма надання послуг залежить від віку, ступеня ураження та стану функціонального розвитку дитини.
|
